Розвиток науки


Здобутки й прорахунки в науці

Як і раніше, чисель­ність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чо­ловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кан­дидата наук.

Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознав­ства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіо­логії, біології. Проте захоплення рапортами про досяг­нення, перетворення діяльності Академії на зону, майже закриту для критики, спричинилося до нагромадження тут серйозних проблем і прорахунків. Поміж них — без­перечний пріоритет прикладних досліджень, а отже, пе­реважання інститутів технічного та прикладного профі­лю. При цьому понад 90 % нових технологічних розро­бок не впроваджується у виробництво.

Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень. Оцінка результативності прикладних наук за кількістю прибутку на один карбованець, вкладений у науку, має розглядатися як жонглювання цифрами. Вона призвела до уявного економічного ефекту, який на папері обчислю­вався в мільярдах карбованців, а на ділі гальмував розвиток науки. Разом із недостатньою матеріально-тех­нічною оснащеністю інститутів це призвело до втрат Академією наук УРСР провідних позицій з ряду фунда­ментальних напрямів. Істотно вона відстала од Заходу в багатьох питаннях розвитку науки, в рівні наукових розробок. Виявився дефіцит глибоких і плідних науко­вих ідей, помітно знизився рівень винахідництва, Академія наук також завинила перед українським на­родом за катастрофу в Чорнобилі, за створення штучних морів, за стан землі, лісів, повітря. Великі народногоспо­дарські проекти, підготовлені відомчою наукою, також виявилися далекими від світового рівня по технології і якості, до всього вони ігнорували сучасні екологічні і соціальні вимоги. Все це пояснюється тим, що наука, на­самперед академічна, перетворилась у покірну служни­цю, здатну здебільшого лише виправдовувати волюнта­ристські рішення.

Серйозними вадами у сфері науки в Україні є ко­мандно-адміністративна форма керівництва наукою, її розпорошеність на академічну, вузівську і галузеві. Чи­малої шкоди науці завдають парадність і самореклама, падіння професіоналізму й моралі деяких науковців та науково-педагогічних колективів, відсутність здорового суперництва, широких дискусій, чесного й відкритого обміну думок, певна ізоляція української науки від сві­тового наукового співробітництва. Внаслідок цього рес­публіка практично залишилася в минулій технологічній епосі, хоча й не збідніла на наукові таланти. Скажімо, кожна сьома інтегральна схема в колишньому СРСР — справа рук та інтелекту спеціалістів і вчених Київського НПО «Мікропроцесор». Проте підприємства не готові до впровадження їх у виробництво.

Стурбовані кризою, в якій опинилися наука і-освіта в Україні, відставанням од міжнародних стандартів, ве­лика група українських учених влітку 1990 р. створила Українську наукову асоціацію УНА —добровільну гро­мадську організацію науковців. Вона покликана сприяти відродженню української науки утвердженням і реаліза­цією свободи наукової творчості. З метою консолідації науково-технічного потенціалу суверенної України, сти­мулювання творчої діяльності та прискореного розвитку наукоємних і екологічно чистих технологій, розробки. проектів і програм у 1991 р. було засновано Академію технологічних наук України. Такі ж завдання ставить перед своїми членами новостворена Академія техноло­гічної кібернетики України, а також Академія оригіналь­них ідей і проектів.

Перші кроки до реального висвітлення історичного процесу, до відходу од бездумного вихваляння тих подій і явищ, які відбувалися і відбуваються в суспільстві, од простого коментування директивних документів та висту­пів партійних і державних керівників роблять історики,

'філософи, економісти, представники інших суспільних наук.

Вони розширюють творчі зв'язки з ученими українсь­кої діаспори, які мають значні розробки з україністики, ' використовують у своїй науковій діяльності джерельну базу, нагромаджену за кордоном, беруть участь у спіль­них наукових конференціях та симпозіумах. Ряд визнач­них вчених українського зарубіжжя діляться своїм досві­дом та результатами досліджень, працюючи в Україні. Так, створений у 1991 р. Інститут сходознавства АН України очолив О. Й. Пріцак — професор Гарвардського університету СШЛ. Журнал «Сучасність», видання яко­го з 1992 р. почало здійснюватися і в Києві, редагує Т. Г. Гунчак — професор Радчерського університету, що поблизу Нью-Йорка. Значна частина його наукової і ре­дакторської діяльності проходить в Україні.

Розвиток україністики за рубежем широко фінансують піднрпємці-мецеyати. Зокрема, канадський мільйонер українського походження П. Яцик дав мільйон доларів для створення дослідницького центру української історії при Альбертському університеті. Сотні тисяч доларів він виділив на організацію кафедри у Гарвардському украї­нознавчому інституті, видання англомовної українознав­чої енциклопедії тощо. З подібних фондів фінансуються стажування та інші студії молодих науковців з України.

Отже, перед ученими відкриваються нові можливості, постають складні і серйозні завдання по дальшому, справжньому розвитку науки.

Популярні записи

Схожі статті:

  • watch movies online