Розвиток науки


Iнтерсуб'єктивна фальсифiкацiя теорії

Карл Поппер 1902-1994 - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi славнозвiсному центрi iндуктивних наук, а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї критичного рацiоналiзму. Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного позитивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму.

Спробуємо зрозумiти сенс двох найважливiших понять попперiвської методологiї - понять фальсифiкованiсть та фальсифiкацiя.

Подiбно до логiчних емпiристiв, Поппер протиставляє теорiю емпiричним реченням. До останнiх вiн вiдносить одиничнi речення, що описують факти наприклад, Тут стоїть стiл, Сократ випив отруту тощо. Сукупнiсть всiх можливих емiричних, або базисних, речень утворює деяку емпiричну основу науки. Сюди входять i несумiснi мiж собою базиснi речення. Наукова теорiя, вважає Поппер, завжди може бути виражена у виглядi сукупностi загальних тверджень наприклад, Усi люди мають голову. Твердження такого роду можна виразити у протилежнiй еквiвалентнiй формi, тобто Невiрно, що iснує людина без голови. Тому всяку теорiю можна розглядати як таку, що забороняє iснування деяких фактiв, або говорить про хибнiсть деяких базисних речень такого типу Там-то й там-то є безголова людина. Такi базиснi речення, що описують факти, забороненi теорiєю, Поппер iменує потенцiйними фальсифiкаторами теорiї. Фальсифiкаторами тому, що у випадках якщо заборонений теорiєю факт насправдi має мiсце i базисне речення, котре описує його, є iстинним, то теорiя вважається спростованою. Потенцiйними тому, що цi речення можуть фальсифiкувати теорiю, але тiльки в тому випадку, коли буде встановлена їх iстиннiсть. Звiдси поняття фальсифiкованостi визначається слiдуючим чином: ...теорiя є фальсифiкованою, якщо клас її потенцiйних фальсифiкаторiв є не пустим[2.-с.115].

Якщо ми вважаємо базиснi речення iстинними, описуючими твердо встановленi факти, то зрозумiло, що в у випадку їх невiдповiдностi теорiї ми без сумнiвiв повиннi вiдкинути таку теорiю. Поппер, у повнiй вiдповiдностi до своїх гносеологiчних настанов, вiдкидає iснування якої-небудь безсумнiвної основи науки i навiть свої базиснi речення розглядає як гiпотези, що також мають фальсифiкуватися. Але тодi, у випадку зiткнення гiпотетичної теорiї з так само гiпотетичним базисним реченням, якi є пiдстави для переваги певної теорiї? Чому б в такому випадку не вiдкинути базисне речення? Поппер пропонує в даному випадку прийняти угоду конвенцiю про те, що у випадку зiткнення теорiї з визнаним базисним реченням слiд вiдкидати саме теорiю. За його методологiєю, в основi наукового розвитку лежать угоди, причому припустимими є їх рiзноманiтнi види, системи цих угод. Як показали пiзнiше послiдовники Поппера Д. Агассi, I. Лакатос, угода вiдкидати теорiю у випадку її зiткнення з фактами часто не приймається вченими, котрi понад усе прагнуть зберегти свої теорiї.

Iснують речення, якi є неспростовними завдяки своїй логiчнiй формi. Це екзистенцiальнi речення виду наприклад, Iснує речовина, здатна перетворювати неблагороднi метали у золото. Тому подiбнi речення, з точки зору попперiвського критерiя демаркацiї, не є науковими i повиннi вважатись метафiзичними. Проте, хоча екзистенцiальнi речення є метафiзичними, вони не безглуздi, як вважали логiчнi емпiристи, а входять у мову науки i мають сенс, оскiльки функцiонально вони можуть являти собою фальсифiкатор, тобто заперечення загальних наукових тверджень, що орiєнтує на проведення емпiричної перевiрки.

Метафiзичнi системи є неспростовними i, отже, ненауковими. Але, на вiдмiну вiд верифiкацiонiстського критерiя демаркацiї, що претендує на розкриття смислiв неопозитивiсти вважати - метафiзичнi положення не мають смислу, критерiй Поппера є лише критерiєм демаркацiї, а не критерiєм розумового сенсу. Тому для нього метафiзика, хоча й виключається безпосередньо з науки, взаємодiє з нею як абсолютний фальсифiкатор.

Постiйне використання в метафiзицi абсолютних абстракцiй виявляє себе у постiйному зведеннi фiлософами наукових здобуткiв природознавства у всезагальнi положення. При цьому вiдбувається постiйне фальсифiкування спекуляцiя, бо метафiзика починає прогнозувати рiзноманiтнi можливi емпiричнi ситуацiї, що логiчно не заперечують вiдкритих в наукових дослiдженнях природи закономiрностей, а нiби витiкають з них. Однак, саме абсолютизацiя спричинена метафiзичними мiркуваннями про поняття атом, ефiр, простiр, час виявила, що логiчно витiкаючi з них уявлення про природнi властивостi, при емпiричнiй перевiрцi не знаходять пiдтвердження наприклад, матерiя зникалє. Цi негативнi результати безсумнiвно є потрiбнi людству позитивнi знання, хоча вони i виникли як заперечення ряду попереднiх уявлень, а у наступному самi стали спростованими. Отже метафiзична iдеалiзацiя, через здатнiсть абсолютизовувати передворюючи у всезагальне та унiверсальне положення будь-яку нiсенiтницю, реально дозволяє виявляти та заперечувати тi смисли iснуючих в науцi понять, концепцiй, теорiй, якi мають бути спростованi наукою. Спiвставлення чистих понять iз дiйснiстю допомагає вiдкривати вiдмiнностi мiж дiйснiстю i поняттям, цiлеспрямовувати вченого на з'ясування причин цих вiдмiнностей, долати їх, забезпечувати рост наукового знання.

Звiльнивши метафiзику вiд пiдозри в безглуздостi, визнавши методологiчно-функцiональну необхiднiсть фiлософiї, Поппер сприяв вiдродженюю iнтересу до фiлософiї та її методiв серед методологiв науки - iнтересу, котрий майже згас пiд час панування логiчного емпiризму.

До 1935 року, висловлюючись про науку та її розвиток, Поппер уникав вживати поняття iстина. Теорiю кореспонденцiї Л. Вiтгенштейна, згiдно якої iстина атомарного речення криється в iзоморфнiй структурi атомарного факту, вiн вважав наївною та помилковою. Так само неприйнятнi були для нього прагматистська та конвенцiоналiстська варiацiї вчення про iстину. Проте, вже пiсля виходу з друку Логiки дослiдження Поппер зустрiвся з А. Тарським, котрий у особистому спiлкуваннi познайомив його з iдеями своєї семантичної концепцiї iстини. Поппер вiдразу ж прийняв теорiю Тарського i з того перiоду широко використовував цю концепцiю iстини в своїх фiлософських та методологiчних працях.

Найвизначнiшим досягненням Тарського, вважає Поппер, є те, що вiн обгрунтуванням теорiї кореспонденцiї показав, що можна використовувати класичну iдею iстини як вiдповiдностi фактам, не впадаючи у суб'єктивiзм та суперечностi. Якщо поняття iстина вважати синонiмом поняття вiдповiднiсть фактам, то для кожного твердження можна показати, за яких умов воно вiдповiдає фактам, тобто здiйснити процедуру доведення iстини. Це формулювання цiлком виражає сенс класичної, або об'єктивної, теорiї iстини.

Принаднiсть об'єктивної теорiї iстини Поппер вбачає в тому, що вона дозволяє нам стверджувати, що деяка теорiя є iстинною, навiть в тому випадку, коли нiхто не вiрить в цю теорiю, i навiть коли не має пiдстави вiрити в неї. Об'єктивна теорiя iстини чiтко розрiзняє iстину та її критерiй, тому припускає, що, навiть натрапивши на iстинну теорiю, можна не знати, що вона - iстинна. Таким чином, класичне поняття iстини в його формально-логiчнiй обробцi цiлком сумiщується з фальсифiкацiонiзмом.

Методологiя фальсифiкацiонiзму може задовiльнятись iдеєю iстини як деяким функцiонально регулятивним iдеалом, орiєнтуючись на котрий, ми вiдкидаємо фальсифiкованi теорiї як недоведенi. Однак, коли Поппер спробував описати прогресивний розвиток науки, формально-логiчного визначення поняття iстини виявилось недостатньо. Виникла проблема, як показати, що ми дiйсно чого-небудь вчимось на помилках, що нашi теорiї є небезплiдними? Тому для опису наукового прогресу Поппер вводить поняття цiкавої iстини, тобто iстини, що завжди дає вiдповiдь на питання про її доведення. Вiдмiннiсть помiж простою iстиною та цiкавою iстиною змушує Поппера звернутись до аналiзу змiсту наших гiпотез та теорiй.

Керуючись такими мiркуваннями Поппер видiляє декiлька видiв змiсту теорiй. Перш за все, згiдно критерiя демаркацiї усяка наукова теорiя має емпiричний змiст - сукупнiсть тих базисних речень, котрi вона забороняє. Iнакше кажучи, емпiричний змiст теорiї дорiвнює класовi її потенцiйних фальсифiкаторiв.

Логiчним змiстом деякого твердження чи теорiї Т - символiчно CtT - Поппер називає клас всiх логiчних наслiдкiв Т. Зрозумiло, що кон'юнкцiя двох тверджень А В за своїм змiстом перевищує кожне з тверджень, котрi її складають. Разом з тим, ймовiрнiсть кон'юнкцiї буде меншою, анiж ймовiрнiсть кожного з тверджень, що її складають. Звiдси випливає той вiдомий висновок Поппера, що чим бiльше змiстовна наукова теорiя, тим бiльше вона неймовiрна.

Наступним рiзновидом змiсту теорiй є їх iстиннiсть чи хибнiсть. Незважаючи на те, що всi науковi теорiї у чомусь є хибними, вони мають певний iстинний змiст. Iстинний змiст теорiї Т Поппер визначає як клас всiх iстинних наслiдкiв Т. Хибний змiст теорiї Т визначається ним як рiзниця логiчного змiсту та iстинного змiсту Т.

З'єднуючи поняття iстини з поняттям змiсту, Поппер дiйшов до поняття правдоподiбностi. Якщо порiвняти двi теорiї Т1 i Т2 у їх вiдношеннi до iстини, то ми можемо сказати, що Т2 ближче до iстини чи краще вiдповiдає фактам, нiж Т2, тодi i тiльки тодi, коли: а iстинний, але не хибний змiст Т2 перевищує iстинний змiст Т1 або б хибний, але не iстинний змiст Т1 перевищує хибний змiст Т2[2. - с.345].

Це й виражає, вважає Поппер, iдея правдоподiбностi: теорiя Т2 буде в цьому випадку бiльш правдоподiбною, нiж теорiя Т1.

Поняття правдоподiбностi, вважає Поппер, носить такий самий об'єктивний характер, як i поняття iстини. Ступiнь правдоподiбностi є об'єктивною властивiстю наукових теорiй, а не нашою суб'єктивною оцiнкою. Тому, як i у випадку з поняттям iстини, тут знову потрiбно проводити розрiзнення помiж визначенням поняття правдоподiбностi та критерiєм правдоподiбностi. Визначення правдоподiбностi ми вже маємо, однак ми позбавленi її критерiя: не можна з упевненiстю стверджувати, що одна теорiя є бiльш правдоподiбною, нiж iнша, можна лише висловити гiпотетичне припущення про це.

З визначення поняття правдоподiбностi випливає, що максимальний ступiнь правдоподiбностi може бути досягнутий лише такою теорiєю, котра є не просто iстинною, а являє собою повнiстю та вичерпно iстинну, тобто якщо вона вiдповiдає всiм реальним фактам. Така теорiя є кiнцево недосяжним iдеалом. Однак поняття правдоподiбностi може бути використане при порiвняннi теорiй для встановлення ступеню їх правдоподiбностi - в цьому Поппер вбачає основне функцiональне достоїнство цього поняття, достоїнство, котре робить його навiть важливiшим у пiзнаннi, анiж поняття iстини.

Поняття правдоподiбностi не лише допомагає нам при виборi кращої з конкуруючих теорiй, але дозволяє дати порiвняльну характеристику навiть тим теорiям, котрi були спростованi. Якщо теорiя Т2, яка замiнила Т1, також через деякий час виявляється спростованою, то з точки зору традицiйних понять iстини та хибностi вона буде просто хибною, i в цьому розумiннi нiчим не вiдрiзняється вiд теорiї Т1. Це показує недостатнiсть традицiйної дихотомiї iстина-хиба при описi розвитку та прогресу знання. Поняття ж правдоподiбностi дає нам можливiсть говорити, що Т2 все ж таки є кращою, нiж Т1, оскiльки є бiльш правдоподiбною та краще вiдповiдає фактам. Завдяки цьому, поняття правдоподiбностi дозволяє нам розташувати у послiдовний ряд всi теорiї за зростанням ступеню їх правдоподiбностi i таким чином виявити прогресивний розвиток наукового знання.

Улюбленими взiрцями великих фальсифiкованих теорiй для попперiанцiв вважаються теорiї Ньютона, Максвелла, формули Релея-Джiнса i Вiна, революцiя Ейнштейна, до їх улюблених прикладiв вiдносяться вирiшальнi експерименти - це експеримент Майкельсона-Морлi, експеримент Еддiнгтона, пов'язаний iз затемненням Сонця, та експерименти Люм'єра i Прiнгогейма.

Учень К. Поппера Агассi спробував перетворити наївний фальсифiкацiонiзм в систематичну дослiдницьку програму. Зокрема, вiн виявив, що за кожним серйозним експериментальним вiдкриттям стоїть теорiя, котрiй це вiдкриття суперечить; що значення фактуального вiдкриття необхiдно вимiрювати значенням тiєї теорiї, котру воно спростовує. Видно, що Агассi погоджується з тiєю оцiнкою, котру наукове спiвтовариство дає таким фактуальним вiдкриттям, як вiдкриття Гальванi, Ерстеда, Прiстлi, Рентгена та Герца; однак вiн заперечує мiф iндуктивiстiв про те, що це були випадковi вiдкриття як часто кажуть про чотири перших або вiдкриття, що пiдтверджують тi чи iншi теорiї як спочатку думав Герц про своє вiдкриття.

Тому Агассi прийшов до смiливого висновку: всi п'ять експериментiв були успiшними спростуваннями - в деяких випадках навiть задуманними як спростування - теорiй, котрi вiн прагнув виявити i котрi в бiльшостi випадкiв дiйсно вважає виявленими.

Популярні записи

Схожі статті:

עורך דין פלילי порно;лучшее порно;порно мужики;краще порно;миньет